Мангове дерево

У вітальні росте дерево манго. Висотою шість футів одинадцять дюймів і одинадцять плодів звисають з його напнутих гілок. Кажу вам: тиждень тому я дізнався про його існування. Я йшов на роботу, як завжди, до свого офісу на розі McLaren & Beacon, коли його впеше помітив. Будинок був порожнім з того часу, як останні квартиранти переїхали на південь; тобто, до південної частини міста. Я не знаю, чи то вони посадили мангове дерево у вітальні, чи воно ні з того ні з сього саме звідкись взялося, чи диво яке трапилось, чи це справа рук якогось шамана. Але у вітальні росте мангове дерево. Для письменника мінімалістичної пропорції і репутації, мангове дерево - гарна компанія. Навіть краща, ніж кактуси, я б сказав. Коли я відкриваю вікна у вітальні, бокові і центральні двері до будинку, утворюється певна течія, протяг чи бриз, ніби будинок розташований на Середньоморському узбережжі. Мангове дерево не німе. Коли є протяг, воно шепоче шовкові розповіді про своє втрачене минуле і я маю страх, що одного ранку прокинусь, а дерева не буде. Його гілки будуть розкидані по всій вітальні, листям буде встелена підлога, а з плодів буде викладена лінія перед кошиком для фруктів. А мангове дерево мовчки стоятиме голим. Я буду розбитим і розгубленим. У далекій перспективі,мій дім без мангового дерева, тобто, мій світ без оцього конкретного мангового дерева став би беззмістовним, безлистим, безрезультатним і навіть абсурдним. Думаю, мені б довелося переїхати до іншого будинку у іншому районі або у іншому місті. З іншого боку, може, у моїй вітальні ніколи і не було ніякого мангового дерева, і якщо так, то мені взагалі не доведеться переїжджати. По дорозі з Парижу до Бостона, між Ісландією та Гренландією, 10 січня, 1998 Автор: Дінос Сіотіс Переклад з англійської: І. Вікирчак

Всесвітні поетичні читання в Україні!

29 лютого у 131 країні світу за ініціативи Всесвітнього Поетичного Руху відбудуться Всесвітні поетичні читання. Україна також приєдналася до планетарної ініціативи, відтак, вечори поезії відбудуться у трьох українських містах - Києві, Львові і Тернополі!

Одним із засновників Всесвітнього Поетичного Руху (World Poetry Movement) є Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ. ВПР було засновано на 21-ому Міжнародному фестивалі поезії в Медельїні (Колумбія) у 2011 році. Засновники – директори поетичних фестивалів з 37 країн, які провели 5-денну нараду про стан поезії і поетичних фестивалів по всьому світу. Учасники прийняли рішення про створення Всесвітнього Поетичного руху, основна мета якого полягає у розширенні співробітництва між поетичними фестивалями та поетами.

У Києві Всесвітні поетичні читання відбудуться 29 лютого у Букарні «БАБУЇН» (вул. Симона Петлюри, 10), початок о 18:00. У програмі - розповідь Ірини ВІКИРЧАК «Чому Колумбія: небезпека, поезія, барони та ін.», слайд-шоу.
Також читатимуть поети: Богдан-Олег ГОРОБЧУК, Дмитро ЛАЗУТКІН, Павло КОРОБЧУК, Юлія СКОРОДА, Ірина ЦІЛИК, Ірина ШУВАЛОВА.
Після поезії глядачі зможуть насолодитися музикою народів світу у виконанні гурту «Київські торти».

Також 29 лютого у Львові вечір відбудеться у Книгарні «Є» (просп. Свободи, 7), початок о 18:00. Читатимуть: Оксана ВАСЬКІВ, Маріанна КІЯНОВСЬКА, Світлана КОРЧАГІНА, Галина КРУК, Мар'яна МАКСИМ'ЯК, Юлія МУСАКОВСЬКА, Катерина ОНІЩУК, Альбіна ПОЗДНЯКОВА, Роман РУДЮК, Григорій СЕМЕНЧУК, Остап СЛИВИНСЬКИЙ.

У Тернополі читання розпочнуться 29 лютого о 18:30 у Книгарні «Є» (вул. Валова, 7-9). Виступатимуть поети: Юлія БАБАК, Богдан БОДЕНЧУК, Юрій ЗАВАДСЬКИЙ, Василь КОЛІСНИК, Юрій МАТЕВОЩУК, Мар'яна СУДОВА, Микола ШПАКОВСЬКИЙ.

На всі вечори вхід – вільний!

Організатори: Всесвітній Поетичний Рух, Літературний клуб «МАРУСЯ», Книгарня «Є», Букарня «БАБУЇН»

За підтримки Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ

Інформаційна підтримка: «Буквоїд», «ЛітАкцент», «АртВертеп», «Платформа».

***021

Пані Шимборська померла уві сні.
До того я не читала її віршів.
Моя бабуся також так померла.
Чи не блаженна смерть?
Чи не смерть це блаженних?
Моя бабуся не писала віршів.
Вона залишила по собі квіти
Вишиті дрібним хрестиком
На жовтуватій канві.
І залишилась у вишитих квітах
У тій старій хаті в селі й сама.
Лишилась у сірих фіранках
У тканих до пізньої ночі веретах,
У тканих її руками килимах.
Скажи мені, Боже, що їм наснилось,
Що сниться людям, перед тим як
Ти їх забираєш до себе підступно,
Коли вони сплять у своїх постелях?
Мені здавалось, бабуся всміхалась
Вві сні. Всю дорогу до кладовища.

Не прогав мене, чуєш?
Не прогав! Я собі не пробачу.
Як останню маршрутку додому,
Як свій рейс у теплі краї,
Не прогав мене.
Як на концерті улюблений джаз
Як можливість останній раз...
Як не прогавив натхнення Мане
Не прогав, не прогав мене.
Як вихідні поміж буднів,
Як поворот на Бруклін,
Як несказане "так" німе.
Не прогав, любий, мене.

Коханий мій, я ж мандрівниця.
В мандрівниць не буває коханих.
Милий мій, на шахівниці
Весь світ. Нам не дано,
Нам не велено свідомо
Кохатись щоночі
У тій же постелі.
Треба виходити в гори,
Треба іти в пустелі
Їсти густий пісок
Плакати разом з хмарами
Милий мій, знаєш, мабуть
Я не з тієї породи
Не з тієї епохи
Мій путь
Пролягає крізь Анди на схід:
Топтати густий пісок
Хай ритми ведуть в танок,
Тиснути сік із гранатів.
Коханий мій, знаєш, мабуть
Мандрівниці не вміють кохати.

Сьогодні вночі пішов перший сніг
Давно каже він вже пора
Сьогодні якраз середина зими
Вже он шість тижнів минуло.
Поки за склом вітровим вривалась зима
Поки водій її віз лід розбивався об шини
Жінка сиділа в таксі сама.
Подивись каже він гірлянди у формі сердець
Подивись каже він усе таке сьогодні святкове
Подивись каже він і дорога така слизька…..
І вистукує сонними пальцями аби не заснути
Ритм свого серця по шкіряному керму
Аби не згубитись в глобальній системі
Доріг й поворотів і перехресть
Каже водій уважний як вовк і пильний
Каже водій самотній і вірний як вовк
Сьогодні вночі почалась аномальна зима
Решти не треба дякую не треба решти
Жінка платить їй звично за себе сама
Жінка виходить з таксі і йде засинати
Їй звично iде засинати сама.

МІСТО

Плачучи, летять птахи на південь,

Бо не знають, навіщо вони тут.

Втомлене до болю місто.

Шумно, брудно, тісно...

Життя, як на газетних шпальтах:

Чорне, біле, сіре...

Дороги, спориші, асфальти...

А хочеться хоч дрібку мрії...

Задихається місто в пилу.

У небо стримлять дахів сірих вістря.

І терпко пахне, ніби в полину.

Стомилась.

                Набридло.

                             Дайте повітря.