***021

Пані Шимборська померла уві сні.
До того я не читала її віршів.
Моя бабуся також так померла.
Чи не блаженна смерть?
Чи не смерть це блаженних?
Моя бабуся не писала віршів.
Вона залишила по собі квіти
Вишиті дрібним хрестиком
На жовтуватій канві.
І залишилась у вишитих квітах
У тій старій хаті в селі й сама.
Лишилась у сірих фіранках
У тканих до пізньої ночі веретах,
У тканих її руками килимах.
Скажи мені, Боже, що їм наснилось,
Що сниться людям, перед тим як
Ти їх забираєш до себе підступно,
Коли вони сплять у своїх постелях?
Мені здавалось, бабуся всміхалась
Вві сні. Всю дорогу до кладовища.