27

ГОРІШЕ

А вітер

Завіває до хати мертве листя

Горіхове

Із присмаком терпкості

Поморщене

Від абсорбування емоцій

Людей, що розмовляли

На подвір’ї під старою кроною

Ще вчора, минулого року

Попереднього тисячоліття

(якихось десять-двадцять років тому)

Посіріле

Від тих гріхів,

Котрі чинились в затінку гілок

Але прощались

Бо ампутовані листки –

Немов покута

За кожен рік

Прожитий недарма

І ще якихось десять-двадцять

І вчахнеш ти

Старий горіше

За кожне каяття і відбуття

Й за воскресіння кожною весною

І тіло твоє,

Розпиляне навпіл

Хтось розглядатиме цікавими очима

І рахуватиме ті кільця у тобі

Й шукатиме їх кількості причину

Забувши, чи й не знаючи геть

Що в кожнім дереві

Живе жива душа.