25

МЕТАМОРФОЗИ

Як шкода – нема більше слів.

І так ніби дощ уперіщив.

І так ніби вимив думки.

І ніби й саму мене знищив.

Я просто стечу по стіні

Потоком несказаних слів.

Ніхто не побачить тоді

Ні крихти, ні порох, ні біль.

І коли до решти виллю я душу,

Повизбирую друзки від мрій,

Тебе залишитися змушу,

Одним лише помахом вій.

Зремонтую старий канделябр

Й запалю на ньому свічки.

Стану полум’ям, -  збудуся зябер,

На світлі розчахну зіниці.

Стану димом і сонячним світлом.

Гарячим вугіллям тебе обпечу.

Злиюся з небом і сонцем і вітром…

Змахну крильми і…..

Відлечу.