17

* * *

Хвилюється тиша, прикидана мотлохом

Очманілих розмов, що не вернеш назад.

Чую, як дихаєш: жадібно, поспіхом

Серед спогадів моїх у дивних садах.

Азалії в’януть, що їх так недбало

Морською водою полляв садівник.

Ефірні стрічання, як порвані фани,

Руками не зловиш. А ти їх уник.

Ти не втік від кохання, бо я утекла.

Танула довго і мовчки - сльозами.

Азаліям шкодить солена вода, -

Не знала тоді це, прости, я не знала.

Цілувала б твої пульсуючі скроні

Я..