На годиннику перша ночі. Я в небі.

Тут подають вечерю усміхнені стюардеси. 

Ти знаєш, коли пишу твоє ім"я на папері,

стає легше.

Не знаю, котра зараз година у тій країні, що під нами.

У неба є своя особлива часова смуга:

вона не має нічого спільного із меридіанами та паралелями

і навіть з полярним колом.

Тут невідома кількість годин у добі,

а зорі так близько, ніби за склом.

І тоді почуваюся акваріумною рибкою - 

безпомічною і у замкнутому просторі

і в чужих руках.

Можливо, саме тому

кожного разу,

коли велика крилата машина 

підіймає мене в небо,

я звертаюсь на "Ви" 

до Бога

і прошу в нього дозволу, 

прошу бути милосердним

 і не гніватись, 

що ми пролітаємо його територією

по самому краю.

Прошу обережно переставити наш акваріум

з континенту

на континент.