хоч наші очі далеко попереду
напружено видивляються сутінки
руки й коліна міцно зв’язані
нас підганяє вітер
ніби бульбашку
спущену з прив’язі
сонце при заході
маленький наш простір
наповнений звуками
і рухається
в напрямку Антарктиди
– на південь
в бік кордону
річки відбирають твої емоції
списані з хмар.
Комментариев нет:
Отправить комментарий