Heinrich Heine, 1822 (1799-1856)

***
Не знаю, що б це означало,
Що я весь час в печалі,
Лиш не кидає помисли мої
Ця казка із давньої далі.

Повітря холоне і вже потемніло,
І Рейн тихо-тихо пливе.
Вергини гір заблистіли
У вечірнім промінні вогнем.

Там пані чудова і світла
На горі чудесно сидить.
Виблискують цінні прикраси
                           і чеше
Чвоє золотаве волосся щомить.

Чеше його гребінцем золотим,
Співаючи пісню свою.
Лягають слова ті акордом чудним
У могутню мелодію сну.

Човняр у малому човні,
З болем ловить його.
Вже не бачить ні скелі, ні рифи,
Бачить він лиш одно.

Мабуть, поглинули хвилі,
Врешті-решт човняра й човен.
Ах, це ж усе наробила
Співом своїм
Лорелей.

Переклала з німецької Ірина Вікирчак